Бойко-Бойчук О.В.,

кандидат технічних наук,

докторант кафедри регіонального розвитку,

місцевого самоврядування та управління містом НАДУ

 

 

Світові тенденції розвитку міст: міжнародний досвід

 

Стаття присвячена аналізу сучасних світових тенденцій розвитку міст розвинутих країн світу. Робиться спроба актуалізувати у вітчизняній науковій думці тему необхідності принципової зміни відносин між двома складними соціотехноприродними системами - державою та містом, ілюструючи зміною таких відносин в урбанізованих демократичних суспільствах.

Ключові слова: розвиток міст, держава, міжнародний досвід, державна політика.

 

Бойко-Бойчук О.В. Мировые тенденции развития городов: международный опыт

Статья посвящена анализу современных мировых тенденций развития городов развитых стран мира. Делается попытка актуализировать в отечественной научной мысли тему необходимости принципиального изменения отношений между двумя сложными социотехноприродными системами - государством и городом, иллюстрируя изменением таких отношений в урбанизированных демократических обществах.

Ключевые слова: развитие городов, государство, международный опыт, государственная политика.

 

Boyko-Boychuk O.V. World’ trends in cities development: international experience

 The article is dedicated to analysis of nowadays world’ tendencies in cities development of developed countries. By this analysis the author makes an attempt to actualize in Ukrainian academic discussion the problem of transforming relationships between two complex systems like state and city.

Key words: cities development, state, international experience, public policy.

 

Постановка проблеми. Ефективність функціонування та розвитку будь-якої системи визначається ефективністю складаючих первинних елементів, що її утворюють, та їх взаємовідносин, взаємозв’язків і взаємодії у рамках системи в цілому. Для такої складної соціотехноприродної системи, як держава, первинними складовими є сільські та міські поселення. У країнах з високим рівнем урбанізації вплив міських поселень (міст) на загальний розвиток держави стає визначальним. Крім того, в урбанізованих демократичних суспільствах рівень розвитку та конкурентоспроможності, політичної й економічної ваги визначаються рівнем розвитку, конкурентоспроможністю та рівнем міжнародного впливу її міст, а також ефективністю взаємовідносин, взаємозв’язків та взаємодії центрального (держава) та локального (місто) рівнів влади й управління.

До країн-лідерів сучасної цивілізації, у внутрішній політиці яких стрімко зростає значення локального (тобто міського) рівня, можна віднести країни Європейського Союзу. Україна також де-факто є високоурбанізованою державою. У багатьох підписаних Україною документах задекларована готовність наслідувати європейську модель розвитку, тому логічно apriori необхідні зміни в пріоритетах державної політики на користь локального (міського) рівня.

Разом з тим, як відомо, “від декларації намірів до реальних змін - велика дистанція”, тому проблема глибокого усвідомлення необхідності і незворотності (у разі реалізації намірів) посилення ролі міста у розвитку держави, а також зміни пріоритетів внутрішньої політики на користь розвитку міста актуалізується, що робить аналіз та узагальнення сучасних тенденцій розвитку міст розвинутих країн світу вкрай актуальним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивчати аналог (у нашому випадку - світовий та європейській досвід) доцільно за результуючими концептуальними документами, в яких закріплено модель відносин між державою та містом, та за сучасними аналітичними дослідженнями [3; 4; 6; 7-10; 12], автори яких відслідко­вували динаміку життєдіяльності міст світу, загалом та європейських зокрема. Тому джерельною базою дослідження будуть міжнародні документи [5; 13-18], у яких визначені сучасні тенденції світового розвитку та нова парадигма відносин держава-місто.

  Невирішені раніше частини загальної проблеми. Проблема необхідності принципового перегляду пріоритетів внутрішньої політики держави на користь локального (міського) рівня є новою, на сьогодні недостатньо опрацьованою. Природно, що за таких умов першим кроком має бути аналіз наявного (світового) досвіду з її вирішення.

Формування мети та завдань статті. Метою даного дослідження є аналіз сучасних світових тенденцій розвитку міст провідних країн світу, а також спроба актуалізувати у вітчизняній науковій думці тему необхідності принципової зміни відносин між двома складними соціотехноприродними системами держави та міста, ілюструючи зміною таких відносин в урбанізованих демократичних суспільствах. Завданнями статті є: висвітлити вплив світових тенденцій - урбанізації, демогра­фічного вибуху, метрополізації тощо - на роль та місце міст у процесах національного та цивілізаційного розвитку та спробувати спрогнозувати породжені цими тенденціями проблеми; проблематизувати питання синергетичного впливу на соціотехноприродну систему “місто” основних світових тенденцій - інформатизації, технологічної революції, закріплення екологічної й енергетичної парадигм розвитку - та на прикладі інформатизації спрогнозувати необхідні об’єктивні зміни у внутрішній політиці розвинутих країн в контексті відносин держава-місто; визначити основні підходи, викладені у міжнародних документах, до взаємодії міст та держави та сформулювати можливі практичні наслідки зміни пріоритетів у внутрішній політиці країн ЄС на користь розвитку локального рівня.

Виклад матеріалу дослідження. До сучасних світових тенденцій подальшого розвитку людства можна віднести: урбанізацію, демографічний вибух, метропо­лізацію, глобалізацію, інформатизацію. Ці останні тенденції формують нові умови існування людини, принципово змінюючи середовище її оточення та способи діяльності. Становить інтерес те, що всі вищезгадані тенденції не тільки відкривають нові перспективи розвитку людства, але взаємодіють між собою, створюючи позитивні і негативні синергетичні ефекти. Це посилює непередбачуваність соціальних, економічних, соціокультурних екологічних їх наслідків, впливає на інтенсивність їх перебігу, а також ускладнює завдання, які постають перед владою при формуванні політики розвитку.

  Природно, що все наведене стосується не тільки цивілізації в цілому, країн світу, а й міст, адже місто для сучасних урбанізованих країн можна розглядати як первинний каркасоутворюючий елемент більш високого рівня соціальної організації, а саме країни. Тому вивчення впливу вищезазначених тенденцій стає принциповим для забезпечення якісного управління сучасним містом, а також для формування цілісного уявлення про загальносвітові процеси розвитку.

Уявлення про взаємозв’язки світових тенденцій розвитку та масштаб змін у взаємовідношеннях, взаємозв’язках та взаємодії двох складних соціотехноприродних систем “держава” та “місто” дає рис.1.

 

 

Рис. 1. Вплив світових цивілізаційних тенденцій на взаємодію держава-місто

 

Розглянемо більш докладно сучасні світові тенденції, однією з яких є урбанізація. Урбанізація - процес збільшення пропорції населення, що мешкає на територіях, які характеризуються надвисокою його щільністю та рівнем економічної і соціальної організації [1] (тобто процес збільшення пропорції міського населення - О.Б-Б). Відповідно до даних Світового банку, на даний момент приблизно половина населення планети мешкає у містах (урбанізованих поселеннях). За прогнозом, до 2025 р. ця цифра зростатиме до двох третин. Карта сучасного стану та прогнозованого перевищення рівня урбанізації наведена на рис. 2 [1].

 

Рік, після якого

на даній території понад 1/2 населення буде жити в містах

 

 

 
TransurbaineGB

 

Рис. 2. Карта сучасного стану та прогнозованого перевищення рівня урбанізації

 

 

Наочно урбаністичні тенденції за країнами (на 2000 р.) світу ілюструє зіставлення карт (рис. 3, 4), де остання - це прогноз на 2015 р. [2].

Населення території,

що мешкає у містах, %

 

Рис. 3. Рівень урбанізації по країнах (2000 р.)

 

 

Населення території,

що мешкає у містах, %

 

 

Рис. 4. Рівень урбанізації по країнах (2015 р.)

 

Наведені на рис. 3, 4 дані унаочнюють динаміку та охоплення процесом урбанізації всієї планети. Це, у свою чергу, принципово змінює умови існування для більшості людства на планеті й породжує певні наслідки і проблеми. Додамо також і те, що сучасні міста характеризуються постійним зростанням щільності населення, чисельності кваліфікованих кадрів, капіталу, індустріальних та виробничих активів, соціальної та технічної інфраструктури. Разом з цим постійно зростає інтенсивність інформа­ційних, енергетичних та речовинних обмінів, руху капіталу, транспортних потоків, потоків трудових ресурсів тощо. Завдяки такій концентрації міста стають ключовими точками (центрами) зростання у глобальній економіці. Вони як центри політичних та економічних рішень відіграють роль “промоутерів” національного розвитку [3]. З цієї точки зору становить інтерес світова класифікація міст віце-президента університету глобального урбанізованого розвитку, професора університету планування й урбаністики Сера Пітера Хола. Автор поділив усі міста світу за рівнем світового значення на Альфа, Бета, Гамма та Дельта. Альфа міста (глобальні континентальні “столиці”) - це комунікаційно-сервісні центри світового значення із ареалом “обслуговування” до 20 млн осіб, зокрема мультимодельні транспортні вузли, комунікаційно-комерційно-сервісні центри глобального впливу, наприклад Лондон, Париж, Нью-Йорк, Токіо, Чикаго, Франкфурт, Гонконг, Лос-Анджелес, Мелан, Сінгапур.

До Бета міст віднесено міста-шлюзи (субконтинентальні столиці), ареал обслуговування яких досягає від 10 до 20 млн населення. Це вузли повітряного сполучення, комерційні та сервісні центри субконтинентального значення, наприклад міста Сан-Франциско, Сідней, Торонто, Цюрих, Брюссель, Мадрид, Мехико, Сан-Пауло, Москва, Сеул.

Міста групи Гамма є периферійними (регіональними столицями), під ареал обслуговування яких підпадають від 5 млн населення прилеглих територій. Вони є регіональними центрами комунікацій, сервісу та комерції. Серед таких міст - Амстердам, Бостон, Каракас, Даллас, Дюссельдорф, Женева, Хьюстон, Джакарта, Йоханесбург, Мельбурн, Осака, Прага, Сант-Яго, Тайпей, Вашингтон, Банкок, Пекін, Рим, Стокгольм, Варшава, Атланта, Барселона, Берлін, Буенос-Айрес, Будапешт, Копенгаген, Гамбург, Стамбул, Маніла, Майамі, Монреаль, Мюнхен.

Останню групу становлять Дельта-міста - міста з незначним ареалом обслуговування. Це типові адміністративні центри, постійною тенденцією в яких є підвищення значення, ролі та впливовості у масштабах регіону. За цією тенденцією Дельта-міста поділяють на три підгрупи: а) з яскраво вираженою тендецією: Окланд, Дублін, Хельсінкі, Люксембург, Нью-Делі, Філадельфія, Ріо-де-Жанейро, Тель-Авів, Відень; б) із середньо вираженою тенденцією: Алмати, Афіни, Бермінгем, Богота, Братислава, Брізбане, Бухарест, Каїр, Клевлінд, Детройт, Дубаї, Київ, Лісабон, Манчестер, Осло, Роттердам, Сієтл, Штудгард, Ванкувер та в) із мінімально вираженою тенденцією: Аделайд, Атнверп, Балтімор, Бангалор, Бологна, Брасилія, Кейп-таун, Коломбо, Дрезден, Едінбург, Гласгоу, Канзас, Марсель, Річмонд, Санкт-Петербург, Ташкент, Тегеран, Турін, Веллінгтон [3].

Аналіз цієї класифікації свідчить про чіткий зв’язок між рівнем розвинутості країни, її впливом на світовий розвиток та кількістю та впливовістю міст світового значення. Уявлення про зв’язок мегаполісів із геополітичною диференціацією країн (сьогоднішнього стану 2000 р. та прогнозного 2015 р.) дає рис. 5 [4].

 

 

а

б

 

Рис. 5. Мегаміста світу:

а - у 2000 р.; б - прогноз на 2015 р.

 

Проілюстрована тенденція до зростання мегаміст світу у майбутньому знайшла вияв у факті визнання вперше урядами 171 країн світу на Стамбульській конференції 1996 р. (Хабітат ІІ) міста центральним фактором соціального й економічного розвитку людства. Уряди цих країн також поставили собі за мету підтримувати й управляти процесом урбанізації [5].

Урахування урбаністичних тенденцій дає змогу також зовсім в іншому ракурсі розглянути загальносвітову тенденцію - демографічний вибух. На рис. 6 [6] подано прогноз чисельності населення на земній кулі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 6. Прогноз зміни кількості населення у світі до 2050 р.

 

Динаміку зростання чисельності населення по країнах ілюструє рис. 7 [2]. На тлі стрімкого зростання чисельності населення на планеті загрозливим є прогноз скорочення населення України. Хоча, на нашу думку, динаміка скорочення населення в Україні за існуючих тенденцій буде значно більшою, а отже, позначки 26 млн населення ми досягнемо на 10-15 років раніше від прогнозованого.

 


 

 

 

Населення 2005 рік

 

Населення 1990 рік

 
 

 

 

 

 


Рис. 7. Прогноз зростання населення по країнах світу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Населення 2015 рік

 

 

Населення 2050 рік

 

 
 

 

 


Рис. 7. Закінчення

 

 

 

Діаграми на рис. 8 та 9 дають уявлення про країн-лідерів та аутсайдерів щодо приросту населення [6].


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 8. Десять країн-лідерів за приростом населення на 2050 р. відносно 2005 р. (серед 192 країн, млн осіб)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 9. Десять країн-аутсайдерів за приростом населення за прогнозом на 2050 р.

(серед 192 країн, млн осіб) (кількість втраченого населення)

 

З діаграм (див. рис. 8, 9) видно, що стрімке збільшення чисельності насе­лення характерне тільки для окремих країн. Разом з тим значна кількість розвинутих країн має від’ємний приріст населення у перспективі. Особливо вражаючими виглядають темпи зменшення населення (за умов збереження існуючих тенденцій) України та Росії (див. рис. 9).

Поєднання двох тенденцій - урбанізації та демографічного вибуху - у межах соціотехноприродної системи “місто” дає підстави прогнозувати загострення таких проблем:

-       нерівномірності розселення населення: зменшення його щільності на сільських територіях та збільшення у містах і, як наслідок, погіршення умов для гармонійного їх співіснування на локальному рівні (ядра та периферії);

-       актуалізації гармонійного співіснування, взаємозв’язків та взаємодії міста та передмістя;

-       розвитку мегаполісів, адже, як свідчить практика, інтенсивність концентрації населення у мегаполісах вища, ніж у малих і середніх містах (для України це твердження вказує на актуалізацію проблем подальшого розвитку м. Києва);

-       збільшення масштабу й інтенсивності міграційних хвиль, що без регулюючих впливів може призвести до міжетнічних конфліктів;

-       стрімкого старіння міського населення у певній групі країни (до якої входить і Україна), що може принципово вплинути на структуру витрат місцевих бюджетів.

Наведені проблеми об’єктивно актуалізують питання ефективності державного управління (регулювання) розвитком міст як домінуючих первинних цілісних елементів територіального розселення.

Третя світова тенденція - метрополізація - це процес утворення метропольних територій чи метрополій-регіонів з надзвичайно високою концентрацією населення та економічної активності, що формують чітко визначені функціональні соціоекономічні ареали та містять у собі кілька різних адміністративно-територіальних одиниць. В даному контексті під соціоекономічним ареалом мається на увазі граничний географічний простір, всередині якого існують стійкі, чітко визначені економічні та соціальні зв’язки: ринки праці, мережі компаній, важливі частини ланцюгів постачання, комунікації між компаніями та місцевими владними структурами. Залежно від розподілу населення і структури існуючих внутрішніх зв’язків та потоків визначають різні типи метропольних утворень. Перша модель - це моноцентрична метрополія - з єдиним містом-ядром та супутніми меншими містами і сільськими місцевостями. Серед таких метрополій, наприклад, Штудгарт, Лондон, Лос-Анджелес, Сеул. На відміну від цих метрополій інші розвивались як урбаністична мережа майже рівнозначних за впливовістю та розміром міст-сусідів, і утворили так звані поліцентричні метрополії. Серед них, наприклад, Рандштат-Голландія в Нідерландах, що включає в себе чотири великих міста - Амстердам, Роттердам, Хаг та Утрехт, чи Ріне-Рур - метрополія в Німеччині, що об’єднує такі важливі міста, як Бонн, Кологне, Дортмунд, Дюссельдорф та Ессен.

У країнах-членах ОЕСD[1] (Organization for Economic Co-Operation and Development) на сьогодні вже існує близько 100 метрополій з населенням від 38 млн (метрополія Токіо) до 1,5 млн мешканців (метрополія Оклад). Значення метрополій в економіці країни важко переоцінити. Так, метрополії Будапешт, Сеул, Копенгаген, Дублін, Брюссель виробляють 50% від ВВП країни, де вони розташовані, а метрополії Осло, Оклад, Прага, Париж - 1/3 національного від ВВП цих країн. За останні 5 років саме метрополії як цілісна географічна одиниця найчастіше є предметом різнобічних рейтингів та аналізів на національних і глобальних ринках [7]. Метрополії класифікують за масштабами на малі (від 1,5 до 3 млн), середні (від 3 до 7 млн), великі (від 7 млн і більше).

Економічний успіх метрополій пояснюється концентрацією великої кількості населення на одній території. Це автоматично створює великий пул диверси­фікованого ринку праці (людського капіталу), що притягує капітал фізичний (для метрополій-столиць це ще й близькість до політичного пулу). Однак твердження “великий = багатий” справедливе лише відносно метрополій відповідної величини.

Дослідниками була зроблена спроба виявити закономірність між розміром метрополії та її прибутками. У процесі статистичного аналізу даних країн OEDC (78 метрополій) за останні роки вони дійшли висновку, що для метрополій такою “критичною” цифрою є населення в 4-6 млн осіб. Метрополії з населенням до 4 млн осіб, по-перше, показують кращу динаміку зростання економічних показників, ніж інші та, по-друге, мають більший ВВП на одного мешканця. Метрополії з населенням від 4 до 6 млн мають вже менший ВВП на 1 мешканця та не таку швидку динаміку зростання економічних показників. Метрополії з населенням понад 6 млн осіб мають найменший ВВП на 1 мешканця та нульовий чи близький до нульового приріст по економічних показниках, іноді динаміка навіть від’ємна. Отже, “прибутковість” міста знижується разом зі зростанням його розмірів через зниження “функціональності”, а саме зростає складність та тривалість бюрократичних процедур, “час відповіді”, витрати на транспорт (грошові та часові) всередині міста, вартість землі/оренди, конкуренція тощо.

На тлі сукупності метрополій виокремлюють метрополії-столиці. В столицях сконцентровані політичні, дипломатичні, міжнародні корпоративні та інші види діяльності, які постійно взаємодіють. Столиці - політичний продукт, над яким центральна влада працювала не одне століття - комунікаційний центр, найбільший транспортний вузол (навіть якщо вони розміщені на “задвірках”, а не в географічному центрі країни), своєрідна “виставка досягнень” країни, це кращі університети, та “мізки” країни, місце проведення найвизначніших культурних та спортивних заходів, розвинена соціальна інфраструктура. Як наслідок саме столиці в першу чергу притягують корпорації. Одні метрополії, використовуючи переваги бути столицею, успішно розвивають інші види діяльності, стають інноваційними метрополіями, інші - просто продовжують зростати в розмірі. Становить інтерес приклад Відня, який вже досяг певного успіху, позиціонуючи себе як культурна столиця європейської імперії, а зараз планує стати ще й “воротами”, які поєднують Центральну та Західну Європу. Відень та Братислава (незважаючи на організаційні проблеми, пов’язані з находжен­ням у різних країнах) планують розвиватись разом як єдина метрополія.

Об’єктивні переваги метрополій-столиць:

·      доступність (транспортна, комунікаційна як внутрішня, так і зовнішня);

·      розподілення (диверсифікація) трудового ринку та конкуренції (багато незайнятих ніш для вузької спеціалізації як для працівників, так і для компаній);

·      тісні зв’язки (між компаніями, дослідницькими та навчальними закладами, владними структурами, постачальниками та ринками);

·      фізичний капітал (будинки - комерційна та житлова нерухомість, інфра­структура);

·      компоненти соціального капіталу (спілки, асоціації, представництва груп, організації тощо);

·      динаміка розвитку.

Разом з тим столиці акумулюють і певні проблеми:

·      пов’язані з концентрацією: екологічне забруднення, низька якість води та повітря, високий рівень шуму, деградація зелених насаджень тощо;

·      висока вартість землі → висока вартість нерухомості → висока вартість життя, що викликає високі ціни на робочу силу;

·      необхідність у низькооплачувальних професіях (некваліфікованих), на які є високий попит, але через високий рівень вартості життя немає відповідної пропозиції на ринку праці чи пропозиція нераціональна (прибиральниця і менеджер середньої ланки не можуть отримувати однакову зарплату, але бажаючих прибирати за зарплату, що становить ½ від зарплати менеджера, немає);

·      високі “операційні” витрати - ремонт та підтримка у робочому якісному стані доріг, транспорту, будинків, парків, інших зон загального користування тощо набагато дорожча через їх більш інтенсивну експлуатацію - вони зношуються, старіють та виходять з ладу швидше, і, відповідно, вимагають більших витрат;

·      утримання соціальних служб: їх послугами користується уся метрополія, оплачує місто-центр;

·      “низька сила зчеплення” (йдеться про зв’язки та відносини) між владними структурами різного рівня. Через це метрополія, яка вже є єдиним соціоекономічним утворенням, ділиться на частки, які неузгоджено керуються різними незалежними центрами [7].

Незважаючи на всі наведені складності, у державних стратегіях США у новій економіці визнано метрополії ключовою рушійною силою розвитку та конкуренто­спроможності на глобальному ринку [8]. Важливим, на наш погляд, є те, що компанії, які приймають рішення стосовно інвестування, виробництва, дистри­буції, вибору місця, оцінюють усю метрополію взагалі (тобто ключове місто (міста) та його (їх) оточення - супутні міста та села), а не окремо місто [9].

  Зазвичай розвиток метрополій координується державною владою. Більшість з типів кооперації, координації та співробітництва між адміністративно-територіаль­ними одиницями однієї метрополії потребує відповідної законодавчої бази та інших методів державної авторизації та регулювання, а іноді і міжнародного обговорення та регулювання, коли територіальні ареали метрополії перетинають кордони кількох держав. До інших питань, що вимагають відповіді та реагування з боку державної влади щодо розвитку метрополій, відносять такі:

·      Позитивні чи негативні наслідки має розвиток метрополії в кожному конкретному випадку. Відтягування ресурсів на себе від інших територій спричиняє більше загальної вигоди чи шкоди?

·      Вироблення загального гнучкого бачення розвитку метрополії в контексті розвитку території (регіону), країни. Узгодження державних інтересів та інтересів метрополії.

·      Координація дій усіх владних структур різних адміністративно-територіальних одиниць, що входять у метрополію.

·      Контроль за плануванням розвитку метрополії - наддинамічний розвиток означає бідне оточення, нестачу житла, формування гетто.

·      При встановленні партнерських відносин влада-бізнес, необхідне забезпечення врахування думки представників малого та середнього бізнесу, адже в метрополіях їх “заглушують” голоси національних та транснаціональних корпорацій.

·      Ініціація та допомога (якщо потрібно) у створенні формальної інституції, в якій пропорційно представлені усі адміністративно-територіальні одиниці метрополії, та яка має право приймати рішення за усю метрополію.

·      Контроль балансу між метрополіями (особливо монометрополіями столицями) та рештою країни. Національні цілі підтримки рівноваги регіонів можуть викликати необхідність для метрополії вкладати фінанси в розвиток решти країни. Виявлення необхідності та контроль за цим процесом - справа держави [7].

Третя досліджувана нами світова тенденція - глобалізація. Глобалізаційні процеси є реальністю ХХІ ст. Незалежно від нашого ставлення до них ХХІ ст. буде століттям глобальної економіки, що впливатиме на всі без винятку рівні економіки - національний, регіональний, місцевий (міський) - незалежно від політичної, економічної та соціальної систем країни. Варто зазначити також і те, що найбільш значущим у перспективі вважається вплив локального (міського) рівня на економічні процеси [10]. За визначенням Світового банку [11], глобалізація - це процес зростання зв’язків та взаємозалежності світових ринків та бізнесу, мобільності товарів, послуг, трудових ресурсів, технологій, інформації, капіталу у світі. І цей процес криє в собі як можливості, так і загрози.

У такій ситуації ефективна співпраця національного та локального (міського) рівнів влади й управління країни стає вирішальною для ефективного національного розвитку. Для цього варто враховувати п’ять принципів успіху розвитку міст в умовах глобалізації [10].

Перший принцип - це глобалізація сама по собі. Ігнорування глобалізації зробить місто жертвою цього процесу замість того, щоб “отримувати” вигоди. Місто повинно визначити, яка (які) з його характеристик може цінуватись в ГЛОБАЛЬНОМУ розумінні (світовому масштабі), і на цю характеристику робити ставку в економічному та соціальному розвитку.

Другий принцип - локалізація. Головна характеристика (головні характе­ристики) розвитку мають базуватись на “внутрішніх коренях”. Глобалізація еконо­міки не повинна призвести до культурної глобалізації чи уніфікації, адже це означає втрату основної конкурентної переваги міста в глобальному світі - власних, унікальних характеристик. Тому саме місцеві активи (людські, природні, фізичні, функціональні, культурні тощо) мають бути визначені, збережені та розвинуті. Для їх вимірювання, можливо, потрібно буде вводити додаткові “сукупні” індикатори та параметри, оскільки в глобальному світі якісні критерії будуть переважати кількісні.

Третій принцип - диверсифікація. Біологи першими зрозуміли важливість диверсифікації для здоров’я системи, яку вони вивчають. Економічні дослідження, проведені на основні біологічних моделей, підтверджують, що для здорового розвитку економіки як системи характерна більшість з екологічних параметрів. І диверсифікація - один з них. Концепція диверсифікації для економічних систем має три аспекти: 1) населення (особливо в містах) стає дедалі більше диверсифікованим за рівнем освіти, професією, спеціалізацією, кругозором, релігією, культурними коріннями, традиціями тощо, що дає місту потенціал для диверсифікації власної економічної системи, але призводить до появи проблем управління містом; 2) для успішного безпечного розвитку економіка міста має бути диверсифікованою з метою захисту від потенційної втрати економічної ніші через зміну внутрішніх чи зовнішніх обставин; 3) як наслідок глобалізації потенційні клієнти теж стають надзвичайно “диверсифікованими” - це представники різних (іноді полярних) релігій, традицій, культур, звичаїв тощо. Успішна економіка має бути “підігнана” під задоволення цього виклику.

Четвертий принцип - сталість (сталий розвиток). Для міст цей принцип означає важливість сталого функціонування інфраструктури, фінансову стабільність місцевого бюджету, фізичну стабільність “збудованого” середовища, культурну стабільність місцевих традицій, звичаїв, вмінь та навичок.

Останній, п’ятий принцип - відповідальність. Він передбачає використання для розвитку економіки міста збережених у більшості країн ресурсів регіонального, національного й інтернаціонального значення. Разом з тим використання ресурсів більш високого рівня накладає відповідальність на всіх гравців місцевого рівня (владу, бізнесменів, місцевих мешканців тощо).

Навіть наведений стислий аналіз тільки частини з наявних сучасних світових тенденцій (урбанізація, демографічний вибух, метрополізація, глобалізація) дає змогу зробити узагальнюючі висновки про принципову зміну ролі та статусу міста у загальноцивілізаційних процесах розвитку.

Держава втрачає монополію на владу через посилення ролі місцевого рівня (місцевого самоврядування). Все більшу роль починають відігравати горизонтальні зв’язки між мегамістами та метрополіями як центрами світового розвитку. Перед державною владою розвинутих країн світу однозначно постають завдання принципової зміни вертикальних відносин по осі “держава ↔ місто” за принципами партнерства і ефективної гри зональної як внутрішньої, так і зовнішньої координації взаємодії міст та метрополій. Наведене принципово змінює вимоги щодо підтримки внутрішньої цілісності держав і змінює пріоритети їх внутрішньої політики. Ефективність урбанізованих (міських) поселень стає ключовим фактором загально­економічного та суспільного розвитку.

 Розглянемо далі на прикладі однієї зі світових тенденцій - інформатизації - об’єктивно необхідні зміни відносин пари “держава ↔ місто”. Інформатизація - це унікальна тенденція сучасного розвитку, яка на кілька порядків підвищує можливості людства щодо трансформації віртуальних та фізичних просторів буття. Разом з тим інформатизація криє в собі і загрози. До таких негативних впливів відносять [12]:

·      зростання впливу розважальних ЗМІ на молодь;

·      зменшення вагомості традиційних джерел впливу - родини, суспільства, релігії тощо;

·      прищеплення індивідуалізму та персоналізму на противагу колективізму та соціальності;

·      плутанину, “безладдя” у цінностях, що прищеплюються (втрачається розуміння “доброго” та “поганого”, принципів побудови людських відносин);

·      стирання (розвиток) межі між рекламою та самою програмою, реклама інтегрується в контекст повідомлень;

·      викривлення відчуття реальності - зростання “розриву” між сформованим очікуванням та реальністю;

·      створення культури “гламурності” та “постійного свята”;

·      створення згубних або неправдивих стереотипів, пропаганда нетерпимості або індиферентності;

·      підкреслення банального або тривіального зниження значення освіти, творчості, культури;

·      установлення правила для молоді: менше думати самостійно, більше покладатись на правила, встановлені “медіа-світом”.

Узагальнення негативних впливів інформатизації дає підстави стверджувати, що з часом постане певна загроза зміни свідомості людини, втрати її соціальності, знищення природної системи цінностей тощо. Все це зумовить зміну природної сутності людини, її переродженням у так би мовити, соціальний “фантом” (термін наш - О.Б-Б). Очевидним є те, що ця загроза за рівнем небезпеки та наслідками переростає національний рівень і стає глобальною, а політика протидії цій загрозі має бути віднесена до категорії “критичних”. Разом з тим без активного залучення до вирішення цієї проблеми локального рівня всі дії держави і наддержавних об’єднань приречені на провал. Більше того, через те, що предметом цього протистояння має стати боротьба за збереження природних людських цінностей, активність низового локального (місцевого) рівня, у якому власне людина і живе, стає визначальною. У такому ракурсі зовсім по-іншому виглядає потенціал горизонтальної кооперації міст як з метою опрацювання та вибору оптимальних політик протидії, так і з позиції оптимізації спільного ресурсного забезпечення вирішення проблем. В результаті за умови реалізації політики у цьому напрямі виникає об’єктивна необхідність змінити тип відносин між державою та містом із суб’єкт-об’єктних на суб’єкт-суб’єктних. Більше того, боротьба за природну сутність людини має бути повсюдною та цілісною, тому держава в контексті спільної безпеки має активно координувати та спрямовувати взаємодію практично всіх суб’єктів суспільного життя та господарювання, що об’єктивно підведе до переходу на інший рівень відносин - суб’єкт-суб’єкт-суб’єктний (як показано на рис. 10).

 

Рис. 10. Еволюція типів взаємозв’язків та взаємодії держави та міст в умовах нової парадигми цивілізаційного розвитку

 

Цілісність внутрішньої політики держави по цьому напрямі стає принципово важливою умовою її успіху і, відповідно, подальшого безпечного розвитку людства. Реалізація принципу “достатньої цілісності” під час впровадження “критичних політик” стимулює не тільки еволюцію типів відносин держави та міста (див. рис. 9), а й вимагає ефективного заповнення всього можливого простору взаємозв’язків та взаємодії державної політики розвитку міст, що відображено рис. 11.

 

 

 

 

Рис. 11. Схематичне відображення концепції забезпечення цілісного простору державної політики

 

Ідеї концепції цілісності політик держави і міста є інваріантними до всіх викликів цивілізаційного розвитку: від зміни енергетичної парадигми, технологічної революції до економіки, що базується на знаннях тощо. Усвідомлення та відігравання містом нової ролі своєрідного “форпосту” відповідей на виклики цивілізаційного розвитку об’єктивно спонукатиме до швидких принципових змін у взаємозв’язках та взаємодії держави та міста.

Гострота новопосталих проблем у містах зініціювала появу за останні 15-20 років низки документів міжнародного рівня, в яких тема локального розвитку займає вагоме (ключове) місце. Серед таких документів:

-       Соціальна хартія міст-членів союза Балтійських міст (Росток, 13 жовтня 2001) [13];

-       Визначальні принципи стійкого просторового розвитку Європейського континенту/ Документ підготовлений комітетом керівників Європейської конференції міністрів регіонального планування (СЕМАТ). Ганновер, 7-8 вересня 2000 р. [14];

-       Стратегія європейського регіонального планування (European Regional Planning Strategy), прийнята на конференції СЕМАТ 1988 р., Лозанна, Страсбург [15];

-       Європейська хартія місцевого самоврядування, 15 жовтня 1985 р. Страсбург [16];

-       Хартія “Міста Європи на шляху до стійкого розвитку (Ольборгаська хартія, Данія 27 травня 1994 р.) [17];

-       “Порядок денний Хабітат II”. Прийнята конференцією ХАБИТАТ ІІ, Стамбул 3-14 червня 1996 р. [5];

-       “Порядок денний на ХХІ ст.” Конференція ООН з охорони навколишнього середовища та розвитку. Ріо-де-Жанейро, 3-12 червня 1992 р. [18].

У цих міжнародних документах місто визнається центральним фактором соціального й економічного розвитку людства, центром суспільного життя та національної економіки, хранителем культури, спадщини та традицій. Міста відіграють ключову роль у процесах зміни стилю життя населення, моделей виробництва та споживання, просторової структури розселення та розміщення виробництва.

Разом з тим місто несе відповідальність за екологічні проблеми людства та руйнацію природного капіталу. У місті також найбільш гостро відчувається порушення соціальної, політичної, архітектурної, ресурсної й екологічної рівноваги. Водночас міський рівень - це найменший масштаб, у якому можливе конструктивне інтегральне цілісне вирішення цих проблем.

У документах зазначено, що місто не має права експортувати проблеми і порушувати рівновагу на зовнішньому середовищі або в майбутньому. Всі проблеми або порушення рівноваги мають врегульовуватися всередині міста або за певних умов виноситься на територіальні системи регіонального або національного рівнів. В останньому випадку підходи та шляхи до вирішення проблем мають узгоджуватися спільно під час переговорів усіх зацікавлених сторін. Оскільки всі міста по-своєму унікальні, кожне місто має знайти власний шлях до стійкого розвитку, використовувати свої переваги, внутрішній потенціал і привабливість як основу для локально орієнтованих стратегій стійкого розвитку.

У загальному розумінні стійкий розвиток розглядається як бачення і творчий процес пошуку рівноваги. На нашу думку, тільки в процесі управління, заснованому на прагненні стійкості, можливе прийняття рішень в інтересах сучасних і майбутніх поколінь. Можна стверджувати, що стійкий планетарний розвиток людства - це стійкий розвиток міст (територіальних громад). Останній має три вектори руху: соціальну справедливість, стійку економіку й екологічну стійкість. Це, у свою чергу, реалізується в разі здійснення: політики соціальної єдності, дотримання прав людини та демократії, принципів стійкого просторового розвитку у всіх сферах життя та господарювання, а також, що важливо, територіальної прив’язки цих принципів.

Міста мають оцінювати ефект комерційного підприємництва з позиції критеріїв стійкого розвитку, стимулювати довгострокову зайнятість і виробництво товарів з тривалим терміном використання. У вказаних документах також зазначено, що необхідною передумовою стабільності є досягнення певного прийнятного рівня життя населення. Соціальна злагода є однією з основних потреб для розвитку міста. Міста мають стати “опорними майданчиками” стратегій реагування на виклики у суспільстві.

Бачення стійкого розвитку має бути адресовано різним політичним і соціальним організаціям та мешканцям міст, які своїми діями і визначатимуть спільне майбутнє.

Узгодженість економічних і соціальних вимог із екологічними, культурними функціями територій має стати підґрунтям довгострокового великомасштабного просторового розвитку, що має базуватися на наступних принципах, стислий виклад яких в інтерпретації в українських реаліях має такий вигляд:

·      прагнення територіальної цілісності міста через збалансований соціальний та економічний розвиток територій та покращення умов для конкуренції;

·      поліцентричність розвитку національних та регіональних рівнів, що означає, що кожне місто має бути одним з центрів певної діяльності, займати своє місце у загальнорегіональній та загальнонаціональній системі поділу праці та розподілу капіталу. Щодо цього місцева влада має бути спроможною до проведення активної політики просторового розвитку, основою якої є високі стандарти адміністративної практики та прикладної політики, а також причетність громадян і соціальних груп до планування просторового розвитку;

·      покращення відносин між містом і селом. Мають розвиватися міські системи, що включають малі та середні міста і міста сільських районів, в тому числі для спрощення доступу до них мешканців країни. Створення та укріплення міських мереж збільшує взаємозалежність цих міст, створює зв’язки, сприяє спеціалізації міст, економічному розвитку, економічній змагальності та спільному пошуку шляхів рішення проблем. Сільсько-міське партнерство відіграє все більшу роль. Умовою ефективних відносин є рівність і партнерство між міською та сільськими місцевими органами влади;

·      рівні умови просторової доступності. При розгляді шляхів руху мають застосовуватися об’єктивні стратегії, що враховують на рівних підставах різні способи транспортування та вимоги просторового планування;

·      покращення доступу до інформації та знань. Потрібно вдосконалювати телекомунікаційні мережі, налагоджувати інтерфейси між виробниками інформації і потенційними користувачами, вбудовувати інформаційні мережі міста в регіональні, національні, світові мережі;

·      зменшення шкоди (збитків), що завдається природному середовищу;

·      розвиток та захист природних ресурсів та природної спадщини, примноження природних ресурсів, баланс екосистем, рекреаційної привабливості території, підвищення її рекреаційної цінності й якості життя, відтворення екологічних мереж, ідентифікація територій, що потребують відтворення (наприклад індустріальних пустирищ);

·      примноження культурної спадщини як фактора розвитку, збільшення місцевої культурної привабливості для інвесторів, туристів та населення, стане важливим внеском в економічний розвиток та поселення місцевої ідентичності;

·      комплексне збереження культурної спадщини має бути підґрунтям розвитку спеціалізованих туристичних маршрутів. Предметом великих місцевих культурних програм може стати виокремлення пам’яток культури та розвиток підходів до їх збереження, відтворення та використання. Вся цінна спадщина має бути включена в культурні маршрути та збережена для майбутніх поколінь;

·      розвиток енергоресурсів за підтримки безпеки їх формування;

·      підтримка високоякісного стійкого туризму, розвиток туризму, особливо у випадках неблагополучних територій, має стати пріоритетним. Потрібне знання можливостей екосистеми та чисельності відвідувачів, яку може витримати екосистема. Потрібно розвивати форми м’якого туризму, що добре пристосовані до місцевих умов;

·      обмеження впливів природних та техногенних катастроф, вжиття запобіжних заходів щодо обмеження збитків від катастроф і створення менш уразливих структур поселення.

Поворотним пунктом у прискоренні процесів посилення локального (а в умовах урбанізації - міського) рівня у взаємовідносинах та взаємодії соціотехноприродних систем “країна”-“регіон”-“місто” на теренах Європи можна вважати прийняття у 1985 р. Європейської хартії місцевого самоврядування. Вона остаточно зафіксувала нову роль локального рівня у процесах соціально-економічного розвитку країн і прискорила поступову трансформацію суб’єкт-об’єктних відносин між державою та містом у суб’єкт-суб’єктні. Такі процеси, на нашу думку, мають місце і сьогодні, наслідком чого стає:

-       посилення ролі асоціативних органів місцевого самоврядування (Асоціацій міст різних країн), які є впливовими легітимними представниками інтересів територіальних громад у відносинах країни та міста, а також ЄС та міста;

-       розробки ефективних механізмів наскрізного управління та планування в країнах ЄС, механізмів збалансування та гармонізації функцій, компетенцій та повноважень органів влади та управління різних рівнів;

-       повсюдне впровадження культури стратегічного планування на рівні міст;

-       формування різних координуючих органів, призначених для збалансування інтересів та впорядкування відносин між містами як по горизонталі, так і по вертикалі (наприклад Конгрес місцевих та регіональних влад ЄС);

-       поступове збільшення частки місцевих бюджетів у загальних бюджетах країн;

-       ефективне використання структурних фондів ЄС для стимулювання процесів локального розвитку у нових країнах ЄС;

-       стимулювання на місцевому рівні політики спільного (влада-громада) управління територіальним розвитком;

-       запровадження механізмів заохочення горизонтальної кооперації міст та підтримки місцевих ініціатив тощо;

-       удосконалення механізмів суб’єкт-суб’єктних відносин по осі держава-локальний (міський) рівень. Більше того, держава як інститут влади більш високого рівня намагається засвоювати культуру суб’єкт-суб’єкт-суб’єктних (інакше мережних) відносин, відіграючи, так би мовити, роль “камертону” у налагодженні та самоналагодженні міжсуб’єктних відносин всіх учасників процесів життєдіяльності та господарювання.

Україна вибрала європейський шлях розвитку. З метою адекватності намірів та дій вітчизняної управлінської еліти доцільно порівняти українські тенденції у відносинах держави та міста із подібними тенденціями у ЄС.

Висновки:

1.        Поступове посилення ролі та значення міст у національному та цивілізаційному розвитку є об’єктивним процесом реалізації принципу цілісності просторового розвитку багаторівневних складних соціотехноприродних систем “держава” та “місто” в урбанізованих демократичних суспільствах.

2.        У цивілізованих демократичних країнах рівень національної конкуренто­спроможності та розвитку, на нашу думку, визначається рівнем конкуренто­спроможності та розвитку міст держави.

3.        Прослідковується прямий зв’язок між рівнем світового впливу країни та наявністю в ній міст світового значення.

4.        Визнання посилення ролі та значення міст у процесах національного та цивілізаційного розвитку у міжнародних документах знайшло такий прояв: урядами 171 країн світу місто офіційно визначено центральним фактором соціального й економічного розвитку людства.

5.        Такі цивілізаційні тенденції, як демографічний вибух, урбанізація, інформатизація, глобалізація, технічна революція, суспільство знань, а також зміна парадигми енергоспоживання й екологізація мислення виявляються переважно у містах світу, створюючи принципово нові передумови розвитку міст та кардинально змінюючи всі простори життєдіяльності та господарювання.

6.        Поряд із проявами зазначених цивілізаційних тенденцій у містах зосе­реджується значний обсяг проблем людства, які стрімко накопичуються. Зростає рівень можливих техногенних наслідків катастроф.

7.        Аналіз джерельної бази засвідчив: міжнародне визнання знайшла ідея про те, що вирішення та гармонізація глобальних проблем має ґрунтуватися на гармонізації проблем на рівні міст, унаслідок чого процес для систем більшого масштабу стає автомодельним.

8.        Міжнародна спільнота також дійшла спільного розуміння того, що міста не мають права “експортувати” проблеми і порушення рівноваги на зовнішнє середовище або у майбутнє. Всі проблеми або ж порушення рівноваги мають вирішуватися містом (як самостійно, так і за допомогою держави шляхом відповід­ного узгоджувального процесу).

9.        Гострота цивілізаційних проблем породила появу низки світових та міжнародних документів, у яких прописані рамкові умови розвитку міст світу (цілепокладання, координація, обмеження, критерії). Головним фактором ефектив­ності реалізації цих документів є добровільність їх прийняття учасниками міжнародних заходів.

10.   Стрімке накопичення цивілізаційних проблем у містах, зростання рівня їх небезпечності потребує впровадження спільної ефективної політики центрального (держава) і локального (місто) рівнів влади, а також підвищення рівня цілісності цієї політики. В урбанізованих демократичних суспільствах це породжує еволюцію відносин між державою та містом у такій послідовності: суб’єкт-об’єктні у суб’єкт-суб’єктні, що переростають у суб’єкт-суб’єкт-суб’єктні (мережні).

11.   Попри всю очевидність необхідності зміни пріоритетів внутрішньої державної політики на користь підтримки цілісного розвитку міст України така зміна потребує значної дослідницької роботи для формування ефективних моделей державного управління (регулювання) розвитком міст України, а також популяризації цих ідей, зокрема у політикумі та загалом у соціумі.

12.   Україна, яка де-факто є урбанізованою державою, проголошує курс на європейську модель розвитку, що передбачає демократизацію суспільного життя. Наведені фактори об’єктивно будуть породжувати зміни у вказаних сферах суспільного життя країни, тому нові тенденції у сфері державного управління європейських країн мають стати для нас об’єктами ретельного аналізу.

Перспективи подальших розвідок. Наведений матеріал актуалізує наукові дослідження відносин двох складних соціотехноприродних цілих держави України та її міст. Оскільки Україна є високоурбанізованою країною, яка прагне реалізувати демократичну модель свого подальшого розвитку та проголошує прихильність до європейського шляху, то за аналогією світові тенденції розвинутих урбанізованих демократичних країн мають реалізуватися і на її теренах. Все це актуалізує порівняльні дослідження тенденції у відносинах держави та міст у країнах ЄС та Україні, а також розвідки, які б дали змогу усвідомити глибину необхідних соціокультурних, економічних та політичних трансформацій у нашій державі.

 

Список використаних джерел

 

1.    Great trends of 21st century // http://www.2100.org/odysseyethology.html

2.    Візуалізована база даних “Глобаліс” // http://globalis.gvu.unu.edu/

3.    Sir Peter Hall, The World’s Urban System: A European Perspective, London, Global Urban Development, Volume 2, Issue 1, March 2006.

4.    Risks and Opportunities of Urbanisation and Megacities). Prof. Theo KÖTTER, University of Bonn, Germany // www.fig.net/pub/monthly_articles/august_2004/kotter_august_2004.htm

5.    Повестка дня Хабитат ІІ. Принята конференцией ХАБИТАТ ІІ., Стамбул, Турция, 3-14 июня 1996 г. // http://www.un.org/russian/conferen/habitat/habagend.htm

6.    World Population to 2300”. - Department of Economic and Social Affairs, Population Division, United Nations, New York, 2004. - 254 p.

7.    Competitive Cities in Global Economy, OECD. - Paris, 2006, 446 p.

8.    State Policy Approaches to Promote Metropolitan Economic Strategy, Dr Marc A. Weiss, National Governors Association Center for Best Practices. - Washington DC, October, 2002 // www.nga.org/ Files/pdf/1002STATEPOLICYAPPROACHES.pdf

9.    Why Metropolitan Economic Strategy is the Key to Generating Sustainable Prosperity and Quality of Life for the World, Global Cities, Toronoto, Canada // www.globalcities.ca/presentations/ Prague_Institute_MES_Report.doc

10.     Donovan D. Rypkema. Globalisation, Urban Heritage, And The 21ST Century Economy. Global Urban Development, Volume 1, Issue 1, May 2005.

11.    The World Bank Group // http://www1.worldbank.org/economicpolicy/globalization/

12.    Media Around the World: An Overview of Trends & Issues. InterMedia Survey Institute, for UNICEF. - Rio de Janeiro, April 2004. - 43 p.

13.    Социальная Хартия городов-членов Союза Балтийских городов, принята на IV Генеральной Конференции СБГ, Росток, 13 октября 2001 г. // www.ubc.net/commissions/Social_ charters/SC_Russian.doc

14.    Руководящие принципы устойчивого пространственного развития европейского континента, Ганновер, 7-8 сентября 2000 г. // Город. упр. - 2002. - № 10 (74). - Окт. - С. 37-49.

15.     European Regional Planning Strategy, CEMAT, Strasburg, 1988 // http://www.coe.int/t/e/ cultural_co-operation/environment/cemat/Presentation/

16.     Европейская хартия местного самоуправления, Страсбург, 15 окт. 1985 // http://conventions. coe.int/Treaty/Commun/QueVoulezVous.asp?NT=122&CM=1&CL=RUS

17.    Хартия “Города Европы на пути к устойчивому развитию” (Ольборгская хартия). Одобрена участниками Европейской Конференции по устойчивому развитию больших и малых городов Европы, Ольборг, Дания, 27 мая 1994 г. // www.sustainable-cities.eu/upload/pdf_files/ac_russian.pdf

18.    “Повестка дня на ХХІ век”, принята Конференцией ООН по окружающей среде и развитию, Рио-де-Жанейро, 3-14 июня 1992 г. // http://www.un.org/russian/conferen/wssd/agenda21/

 

 



[1]Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Голландія, Греція, Данія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швейцарія,  Швеція, Японія.